Научно-практическая конференция и школа с международным участием, посвященная 90-летию со дня рождения академика В.В.Фролькиса

ВПЛИВ СВІТЛОВОГО СТРЕСУ НА СТАН МЕДІАЛЬНОГО ДРІБНОКЛІТИННОГО СУБЯДРА ПАРАВЕНТРИКУЛЯРНОГО ЯДРА ГІПОТАЛАМУСА ЩУРІВ

2013

На даний час дослідження місця і ролі нейроендокринних структур у центральних механізмах циркадіанних ритмів є одним з актуальних питань сучасної хронофізіології. Зміни тривалості основного часозадавача – фотоперіоду, як стресовий чинник, десинхро­нізують ритми соматичних і вісцеральних функцій, а також коорди­націю і модуляцію механізмів адаптації організму до впливу різних чинників. Одними з структур, які в першу чергу залучені в нейроендокринну відповідь при стресових реакціях є медіальні дрібноклітинні субядра паравентрикулярного ядра (мдПВЯ) гіпоталамуса, що шляхом синтезу кор­ти­котропін-рилізинг гормону регулюють діяльність аденогіпофіза. У літературі відсутні відомості щодо морфофункціональної характеристики мдПВЯ за різної тривалості фотоперіоду.

Метою роботи було з’ясування впливу постійного освітлення на морфофункціо­нальний стан мдПВЯ у різні періоди доби. Статевозрілих самців щурів поділено на дві групи: перша перебувала за стандартних умов освітлення (світло з 8.00 до 20.00 год), друга – при 7-добовому освітленні (інтенсивність освітлення 500 Лк). Морфомометрич­ний і денси­тометричний аналіз мдПВЯ і кількісний аналіз вмісту в них РНК проводили на комп'ютерній системі цифрового аналізу зображення VIDAS-386 (Німеччина) у видимому спектрі.

Утримування тварин у гіперілюмінізованих клітках вірогідно не вплинуло на показники мдПВЯ як о 14.00 год, так і о 02.00 год. Виняток становила концентрація РНК в ядерці, яка в денний період на 2,5±0,29% перевищувала, а в нічний – на 2,7±0,41% була нижчою від вказаної групи порівняння. Аналізуючи добові коливання та ритмічність функціональної активності нейронів мдПВЯ у щурів, які перебували за умов світлової стимуляції спостерігали їх подібність до таких в інтактних тварин. Постійне освітлення о 14.00 год віддзеркалилося зростанням площі нейрона на 7,8±2,14% за рахунок збільшення площі ядра на 7,4±1,89% та цитоплазми – на 16,2±3,49% стосовно групи попереднього часового інтервалу.

Хоча тривале освітлення є значним стресором і пусковим чинником розвитку десинхронозу, у даному випадку це не стосується досліджуваних структур. Відсутність ознак підсилення функціональної активності мдПВЯ та вірогідних різниць площі нейронів та його ком­понентів при постійному та стандартному режимі освітлення на 8-му добу дозволяє дійти висновку про залучення адаптивно-компенсаторних механізмів, спрямованих на підтримання стабільності мдПВЯ і унеможливлення порушення регуляції їх діяльності світловим подразни­кам.